Традиційна українська сорочка

«Ой на Дунаю, на бережечку,

Стояла золота корабійка,

В тій корабійці красная панна:

Шила брату вишивала кошульку.

На ковнірці — зоря й місяць,

На пазушках — райскії пташки,

На рукавцях — сивці-голубці,

А на придолі — тури й олені…»

Основними рисами традиційної української сорочки є білий колір, розріз пазухи по середині, крій «до уставки», вишивка. Різниця між сорочками різних суспільних станів була не в крою, а в матеріалі та оздобленні. Так сорочки виготовляли з льняного полотна, плоскінного або матірки. Вищі стани суспільства (шляхта та козаки) шили сорочки також з кисеї (серпанку) або шовку. Сорочка до уставки (зі зборами) була міщанською (шляхетською), та переважала на усій лівобережній Україні, а також на Волині, на Поліссі, на Поділлі, на Лемківщині. Сорочка цього покрою поширена також і в білорусів. Чоловіча сорочка з поликами, зборами та відкладним коміром притаманна також полякам (кошуля) і чехам.

Для жінок як правило використовувалaся для пошиття сорочок плоскінна двадцятка. Льняне полотно вважалося кращим за якістю. Якщо сорочка мала підточку, то вона могла шитися з грубшого полотна — з матірки. Грубе матірчате полотно під назвою «кожух» вживался для пошиття чоловічих сорочок на Дніпропетровщині. Козаки використовували для пошиття сорочок і привозне полотно, а також серпанок і шовк.

Сорочка міщан

В міщан полотно було тоньше і краще вибілене. Сорочки (кошулі) шилися з льону та посконного полотна. В свята одягали перкалеві сорочки. Сорочка міщан шилася зі зборами та з комірцем, шириною в 6,5 см. Рукава були з подвійними плечами (прирамниками) з дудами або лиштвами на кінцях рукавів, тобто вузькою або ширшою обшивкою. Така сорочка защіпалися на перламутровий гудзик або зав'язувались тесьмою. Міщани не вишивали сорочок кольоровими нитками ні на плечах, ні на пазусі. Довжина сорочки була до колін і подолок ховали в штани. По сорочці одягали міщани напівжупанчики з легкої тканими з рукавами або без них, зі стоячим коміром і зверху виставляли комір сорочки. Пізніше замість напівжупанчиків почали носити камізельки.

Міщанки носли в будні дні сорочки з з доморобного льняного полотна, а в свята з тонкого льняного полотна: перкалю, зонес. Як правило такі сорочки шилися до підточки, зверху з тонкого полотна, а знизу з грубшого. Крій сорочок в жінок був такий, як і у чоловіків. Рукава сорочки обшивалися внизу дудицями, вузькими обшивками або манетами (шлярками) з лиштвою. Комір був відкладний на 3-4 дюйми. На плечах в дівчат сорочки були мережені. Дівчата зав'язували на шиї сорочку широкою червоною шовковою стрічкою. Поверх сорочки особливо до святкового вбрання одягали корсети з клапанами без рукавів з шовку або кисеї, які стягуються на грудях шнурками або дрібними гудзичками і мали низький виріз. Шляхта носила такіж самі сорочки, як і міщани. Сорочка міщан.«А в нашої бондарівни сорочка мережка.»

Види сорочок

Усі традиційні українські сорочки можна умовно поділити на два типи: лівобережні та правобережні, а також на сорочки до уставки (зі зборами) і без уставки (без зборів, тунікоподібні). На Лівобережжі крій жіночої та чоловічої сорочки був переважно «до уставки», який мав також два варіанти: з суцільнокроєнною уставкою (Київщина, Чернігівщина) та окремою уставкою (Полтавщина, Слобожанщина). На Запорожжі (в степу) були поширенні чоловічі сорочки чумацького та лоцманського типу, без уставки та без зборів. Вишивалися лівобережні та степові сорочки біллю, основними техніками були: мережка, вирізування та настилування (лиштва).

Правобережні сорочки чоловічого типу були так само «до уставки» і без уставки (без зборів). Чоловічі сорочки без уставки та з уставкою носилися в деяких місцевостях по штанах (Буковина, Гуцульщина, Бойківщина, Полісся, Придністров'я). Гірське населення, Буковина, а також і частково лівий берег Дністра носило сорочки по штанах, як і росіяни, болгари, чорногорці. Лемки і населення Закарпаття носило сорочки заправлені в штани. На Волині господарі носили сорочки теж по штанах, а в кін 19 ст. почaли заправляти в штани «по-міщанському» або по «шляхетському» звичаю. Жіночі сорочки Правобережжя були або без уставок («хлоп'янки» у дві пілки; Буковина, Покуття, Гуцульщина) це були переважно повсякденні сорочки або широкі безуставкові зі зборами (у три пілки, Поділля). Вишивалися такі сорочки чорними (Поділля) або червоними нитками (Волинь, Полісся, Покуття). Основними техніками були: «заволікання» (Волинь, Полісся) або «низина» (Поділля, Покуття, Гуцульщина, Буковина). В деяких місцевостях (Поділля, Покуття) вишивали також білими нитками, технікою вирізування та настилування.

Лівобережжя

Головна частина сорочки — станок, зшивається з трьох полотнищ, що бувають завширшки 40-50 см. На Полтавщині станок мав довжину 65-70 см. На вставки відмірялося полотно рукою, на одну чверть, приблизно 25 см і розрізалося навпіл. Вставки пришивалися ззаді двойним вистігом, а спереді пішвою. Станок з пришитими до нього вставками збирався вгорі на нитку. При збиранні зборів бралося по дві нитки (по чисниці). Для коміру відрізалася від полотна смуга, завширшки 2 см у всю ширину полотна, яка підгиналася з двох сторін. Спочатку комір пришивався з лицевої сторони, а потім з середини двічі або тричі вистігом. Інколи для обшивки коміра брали ткану стьожку і обшивали нею збори, а кінці залишали для зав'язування. Іноді на чоловічих і жіночих сорочках комір робили зубцями. На кінцях коміра робили прорізні або накидні петлі для стьожки, якою зав'язували сорочку. Рукава робили з усієї ширини полотна довжиною 50 см. До уставки рукава пришиваються вистігом, часто вистіг переривають пухликами (приб 15 см.). Пухлики можуть бути в один чи й сім рядів. Інколи пухлики пришиваються до вставок мережкою. Найбільше поширені пухлики у східній Полтавщині. Між рукавами та станком вставлялися ластки (12 на 12 см, які пришивалися прошвою. Внизу рукави збиралися як і комір і вшивалися в чохлу (2,5 см, іноді робили ширишою до 6 см). Старовинні сорочки Слобожанщини не відрізнялися від полтавських. Жіночі сорочки Чернігівщини були довші за полтавські і мали менші комірці, тобто при самій шиї та довгий розріз пазухи до 30 см. Рукав тут був часто суцільний з уставкою або пришивався до уставки особливим видом мережки — розшивкою. Такою мережкою з'єднувалися підрублені частини рукава і уставки. Такою ж розшивкою пришивалася ззаду уставка зі станком до коміра. Рукава були іноді в півтори пілки зшиті зверху розшивкою. Сорочки Дніпропетровщини подібні до описаних, але вони були довші (до 75 см). Підточка часто була з полотна впоперек. Загальна довжна сорочок була до 112 см. Сорочки Київщини відносяться до лівобережного типу і наближені більше до чернігівських. Вони мали суцільний зі вставками рукав. Для того щоб їх пришити в верхній частині станка робилися вирізи. Сорочки були довгі порівняно з ін. місцевостями (до 155 см). Розріз пазухи коротший, як в чернігівських, комір був ширший ніж в полтавських (3,5-4,5 см).

Старовинні чоловічі сорочки були кроєм майже такіж як і жіночі, довжиною до 90 см. Різниця полягала в тому, що чоловічі сорочки мали стоячий або виложистий комір. Він робився зі складеного вдвоє полотна. Комір оздоблювався вишивкою та зубцями. Чохли в чоловічих сорочках були широкими до 4 см. Рукави могли бути також не призбирані в чохлу, а простими широкими. Поряд з цим типом чоловічої сорочки був ще один тип — чумацька або лоцманська (степова). Такі сорочки шилися з перегнутого пополовині полотна, до якого з боків пришивалися бочки з половини полотнища, зверху вони були зрізані в вигляді трикутника. Ці сорочки були довгими (до 100 см.). Рукави робилися з полотна перегорнутого по довжині або впоперек. Здебільшого рукави були поперечні і пришивалися до станка особливим видом мережки. Бочки до станка пришивалися пішвою. Розріз в таких сорочках був довгий (до 40 см.). Виріз для коміра підрізається кругло, на переді нижче. Комірець до такої сорочки був вузьким (1-1,5 см.) складений з тканини вдвоє і пришивався двійним вистігом. Такі комірці завжди зубцьовані і вишиті дрібними узорами. Такі сорочки часто мали підоплеки — куски полотна пришиті до плечей так, що звисають на груди і на спину. Ці сорочки були поширені по всій Україні.